ІНТРАЗОНА́ЛЬНІСТЬ (від лат. intra — всередині і зональність) — фрагментарне пошире­н­ня певних ландшафтів або їхніх компонентів у суміжних ландшафтних зонах; окремий випадок азональності. Зумовлена місцевими причинами, зокрема наявністю засолених ландшафто­утворювальних порід та локальних пере­зволоже­н­ням і заболоче­н­ням земель. Напр., інтразональні солонцево-солончакові ландшафтні утворе­н­ня поширені в лісо­степових і степових зонах України. Вони приурочені до засолених від­кладів у межах заплавних та надзаплавних терас, низького узбереж­жя Чорного й Азовського морів, днищ подів Придні­провського та Причорноморського низовин. Інтразональні ландшафти з солонцями та осолоділими ґрунтами поширені в Україні на площі 3,99 млн га. Пере­важну частину їх (2,7 млн га станом на 2000) роз­орано, проте вони також під­лягають (на 40–60 % площі) залужен­ню та викори­стан­ню для потреб роз­будови національної екологічної мережі. Інтразональні ландшафтні утворе­н­ня з надмірно зволоженими ґрунтами і болотами найбільше поширені на Поліс­сі та в Лісо­степу України, локально — у степовому Причорноморʼї. Прикладом І. є також наявність соснових лісів у лісо­степових та степових зонах на борових терасах річок.