Holocaust In Ukraine

The book In the Shadow of Giants: Pogroms of 1941 in the Former Soviet Occupation Zone: Historical, Social and Cultural Context pertains to the pogroms of 1941 in the former Soviet Union occupation zone in a broad political, historical and cultural context. The last part of this work presents a theoretical framework of the ethnic conflict labeled “pogrom”. This work, of close to five hundred pages, deals with an extensive area of East Central Europe from the Baltic countries, through the Polish eastern border of 1939, up to Northern Bukovina, and Bessarabia. In this vast region, in the summer of 1941, there were numerous pogroms carried out by the local population against the Jews. Therefore, the major part of the work (Part II) addresses these issues. In this section, based on extensive archival documentation – mainly testimonies of the victims but also relating to other material – are presented pogroms in the area. Introductory chapters of this part apply to the initial steps of Operation Barbarossa and the Einsatzgruppen that were allocated for specific tasks in the areas close to the front-line. However, many pogroms took place during the so-called “vacuum of power” after the evacuation of the Red Army yet before the arrival of the German troops. Those pogroms are clear evidence of the rapid degradation of the Jewish population in these areas during the “vacuum of power” when the old political and social structures broke up and when disorder and chaos reigned. After this period, followed by the invasion of German troops and their allies, further massacres took place. Thus, nearly all the bridges between local people and Jews built during hundreds of years were burnt within a few days. In order to properly place the events of 1941 in their historic context, the first part (Part I) of the book presents the situation of Jews during the interwar period in Central and Eastern Europe. Issues such as the political, economic, demographic and the cultural situation are also extensively discussed. One chapter offers a review of selected cases of pogroms since the early twentieth century until 1939. Accordingly, not only pogroms of 1941 are reported, but also other massacres that took place both in wartime and in peacetime. The last chapter in this section presents the period 1939–1941, when as a result of the Ribbentrop-Molotov pact and the war in September 1939 the Soviet Union occupied eastern areas of Poland. A similar fate befell other countries of Eastern Europe. The last part of the work (Part III) is a theoretical study on the development of the pogroms, presents a typology of pogroms, discusses factors affecting the development of pogroms, and analyzes phases of the pogrom. Other chapters of the last part deal with the effects of the pogroms and the relationship between the pogroms and the Holocaust. Indeed, this work may contribute to a better understanding of the phenomenon of pogroms in Central and Eastern Europe and may give a new perspective of this occurrence in the context of an ethnic conflict. Theoretical investigation of the pogrom may well become the basis of studies of this phenomenon in a new and interdisciplinary manner.

The book In the Shadow of Giants: Pogroms of 1941 in the Former Soviet Occupation Zone: Historical, Social and Cultural Context pertains to the pogroms of 1941 in the former Soviet Union occupation zone in a broad political, historical and cultural context. The last part of this work presents a theoretical framework of the ethnic conflict labeled “pogrom”. This work, of close to five hundred pages, deals with an extensive area of East Central Europe from the Baltic countries, through the Polish eastern border of 1939, up to Northern Bukovina, and Bessarabia. In this vast region, in the summer of 1941, there were numerous pogroms carried out by the local population against the Jews. Therefore, the major part of the work (Part II) addresses these issues. In this section, based on extensive archival documentation – mainly testimonies of the victims but also relating to other material – are presented pogroms in the area. Introductory chapters of this part apply to the initial steps of Operation Barbarossa and the Einsatzgruppen that were allocated for specific tasks in the areas close to the front-line. However, many pogroms took place during the so-called “vacuum of power” after the evacuation of the Red Army yet before the arrival of the German troops. Those pogroms are clear evidence of the rapid degradation of the Jewish population in these areas during the “vacuum of power” when the old political and social structures broke up and when disorder and chaos reigned. After this period, followed by the invasion of German troops and their allies, further massacres took place. Thus, nearly all the bridges between local people and Jews built during hundreds of years were burnt within a few days. In order to properly place the events of 1941 in their historic context, the first part (Part I) of the book presents the situation of Jews during the interwar period in Central and Eastern Europe. Issues such as the political, economic, demographic and the cultural situation are also extensively discussed. One chapter offers a review of selected cases of pogroms since the early twentieth century until 1939. Accordingly, not only pogroms of 1941 are reported, but also other massacres that took place both in wartime and in peacetime. The last chapter in this section presents the period 1939–1941, when as a result of the Ribbentrop-Molotov pact and the war in September 1939 the Soviet Union occupied eastern areas of Poland. A similar fate befell other countries of Eastern Europe. The last part of the work (Part III) is a theoretical study on the development of the pogroms, presents a typology of pogroms, discusses factors affecting the development of pogroms, and analyzes phases of the pogrom. Other chapters of the last part deal with the effects of the pogroms and the relationship between the pogroms and the Holocaust. Indeed, this work may contribute to a better understanding of the phenomenon of pogroms in Central and Eastern Europe and may give a new perspective of this occurrence in the context of an ethnic conflict. Theoretical investigation of the pogrom may well become the basis of studies of this phenomenon in a new and interdisciplinary manner.

Форум новейшей восточноевропейской истории и культуры. 2017. T. 14. № 1. http://www1.ku-eichstaett.de/ZIMOS/forum/inhaltruss27.html

II.1. ОУН в 1930-е годы и во время германо-советской войны 1941-1945 гг.

Олена Петренко
Игры в эмансипацию: женщины и ОУН в 1930-х годах

Джон-Пол Химка
Львовский погром 1941-го: немцы, украинские националисты и карнавальная толпа

Гжегож Россолински–Либе
«Украинская национальная революция» 1941-го года: дискурс и практика фашистского движения

Дмитрий Титаренко
Пресса Украины периода нацистской оккупации как фактор украинской националистической пропаганды

Михаил Тяглый
«Цыганский вопрос» в идеологии и практике украинского национального движения во время Второй мировой войны


II.2. Формы и последствия коллаборационизма ОУН с нацистской Германией

Кай Струве
Команда особого назначения «Львов», украинская милиция и т.н. «Дни Петлюры» 25-26 июля 1941-ого года

Пер Андерс Рудлинг
Обучение убийству: шуцманшафт батальон 201 и гауптман Роман Шухевич в Белоруссии в 1942-ом году

Игорь Баринов
Союзники или коллаборанты? ОУН и нацистская Германия в ходе оккупации Украины в 1941-1943 гг.

Юрий Радченко
Дневник нацистского идеолога и бюрократа Альфреда Розенберга: Холокост и «восточная политика» Третьего Рейха

Про Другу світову війну та Голокост: пам'ятання і забуття // Дар'я Козлова Еволюцію історичної пам'яті в сучасній Україні професор Ярослав Грицак поділив на три періоди і позначив за допомогою трьох «А» як період амнезії, амбівалентності, активізації [1], де кожен з них відповідає каденціям перших трьох президентів України. Відповідно, за президентства Л.Кравчука відбувалася амнезія радянського минулого і певне відновлення національних рис в історичному наративі; офіційний історичний наратив за Л.Кучми амбівалентно поєднував національні та радянські елементи в єдиному потоці; активізація у плані державної і суспільної уваги до історії, відродження національного наративу та інституціоналізації пам'яті відбувалася за президентства В.Ющенка. Період активізації також характерний тим, що історична пам'ять стала однією з ключових сфер президентської політики: досить згадати, що у 2010 році відродження пам'яті про національні трагедії та перемоги навіть стало одним із пунктів передвиборчої програми кандидата у Президенти В.Ющенка [2]. І, власне, відтоді активне використання історичної пам'яті як мети і засобу відіграє одну з важливих ролей у державній політиці. Минуле 20 ст. і пам'ять про Другу світову війну, упродовж десятиліть більше відому на цих теренах як Велика вітчизняна, використовувалася ідеологічно і, вже в новому столітті, ще раз стала культурним підґрунтям для мобілізації суспільства. Пам'ять про Другу світову війну в усій її складній багатовимірній динаміці з одного боку є дзеркалом суспільних процесів вище названих періодів і сьогодення, а з іншого, через свою багатогранність і неоднозначність є приводом для спекуляцій із минулим: постійне викреслювання та повертання міту Великої Вітчизняної війни та окремих його елементів до офіційного дискурсу (наприклад, до шкільних підручників); посмертне присвоєння звання Героя України політичним дійовим особам Другої світової (як­от Степану Бандері) одним президентом країни та відкликання цього президентського Указу через суд наступним; постійний відхід від або повернення до радянської моделі репрезентації війни. Така траєкторія припливу­ відпливу стає одним з інструментів та однією з причин поляризації українського суспільства в цілому. Разом з тим, внаслідок цього впливу поляризується також і суспільство окремих регіонів та областей, як­от Миколаїв та Миколаївська область. Миколаїв, як і більшість південних і східних міст та областей України, налаштований у рамках радянської моделі пам'яті та культури пам'ятання подій війни, через це нова політика пам'яті про Другу світову війну, започаткована Українським інститутом національної пам'яті (далі – УІНП) у першій половині 2015 року, є доволі складним викликом для розуміння і прийняття у суспільстві. Складність полягає ще й у тому, що, звикши пам'ятати в основному відповідно до радянської моделі, Миколаїв є містом, що цінує як українську національну історію, так і свій проукраїнський вибір, який містяни зробили під час подій Революції Гідності: найбільший за кількістю активістів майдан на Півдні України, демонтаж пам'ятника Леніну на головній площі міста Миколаєва в перші дні після київських протистоянь 18­20 лютого 2014 року, подальший програш колишнього регіонала у другому турі місцевих виборів тощо. Часто уявлення про панування радянської моделі репрезентації подій війни та колективної пам'яті про війну у певному регіоні стереотипізовано, а в багатьох випадках навіть стигматизовано, пов'язують із проросійськістю регіону. У період так званої «Російської весни» – проросійських виступів на території Південної та Східної України навесні 2014 року – місцем збору проросійсько налаштованих городян у Миколаєві стало місце біля пам'ятника­меморіала на честь 68­ми моряків­десантників під командуванням старшого лейтенанта Костянтина Федоровича Ольшанського, подвиг яких став дуже важливим внеском у звільнення міста від нацистських окупантів 28 березня 1944 року, адже десантники зуміли відволікти на себе значну силу ворога [3]. Городяни мотивували вибір локації тим, що тодішня місцева влада і проукраїнсько налаштовані жителі Миколаєва прагнуть знести пам'ятник десантникам­ ольшанцям, і вони зібралися тут, аби захистити пам'ятник від демонтажу. Саме з такого «захисту» розпочалася «Російська весна» в Миколаєві: проросійсько налаштовані громадяни збиралися далі біля пам'ятника в самому центрі міста на вулиці Адміральській навпроти Миколаївської обласної державної адміністрації, а ідею «захисту» пам'ятника замінила ідея відокремлення Миколаївської області від України. Наметове містечко проросійсько налаштованих громадян не досягло своєї мети і було розігнане на початку квітня представниками Народного ополчення міста Миколаєва. Варто прояснити, що бажання демонтувати пам'ятник десантникам­ольшанцям ні у місцевої влади, ні тим паче у городян ніколи не було, тобто зі сторони мітингуючих біля пам'ятника це була свого роду провокація, спроба стигматизувати пам'ятник, змусити городян мислити його, ніби щось відділене від України та проукраїнських поглядів міста Миколаєва. Важливо тут додати, що пам'ятник­меморіал на честь 68­ми десантників­ольшанців, зважаючи на їх важливий для міста подвиг, прописаний і закріплений радянською історіографією, є певним предметом культу для миколаївців та місцем збору городян, незалежно від їх проросійських чи проукраїнських налаштувань, на пам'ятні дати війни (наприклад, на День звільнення міста 28 березня).

The repercussions of Ukraine’s failure to properly study, acknowledge, and teach the darker sides of its past are making themselves felt. Indeed, they seem to be causing international scandals with increasing regularity. The UINP and other activists are alienating Ukraine’s most important international partners and allies at a time when Ukraine needs their help the most. For these and other reasons, Ukraine should embrace a more academic and less escapist approach to understanding its wartime history — as most Western countries have eventually done.

For best access results go straight to: <<http://kerbale.livejournal.com/58812.html>>

Two major mass-murder sites in Berdichev visited in 2009. The children's site vandalized.

To follow all the hypertexts (links to other texts containing primary and secondary materials introduced in this entry or relevant to its discussion) please go to the original post at: http://kerbale.livejournal.com/58812.html

This study analyzes controversies and public attitudes concerning the Bandera faction of the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN-B), the Ukrainian Insurgent Army (UPA)
and Stepan Bandera in Ukraine. The research question is: Which factors affect attitudes toward the OUN-B, the UPA and Bandera in contemporary Ukraine? This article employs comparative and regression analyses of surveys commissioned by the author and conducted by the Kyiv International Institute of Sociology (KIIS) in 2009 and 2013 to determine the effects of regional and other factors on attitudes toward these organizations and the OUN-B leader. The study shows that regional factors and perceptions of these organizations' involvement in mass murder were the strongest predictors of the views concerning the OUN-B, the UPA and Bandera. Their public support is strongest in Galicia and weakest in the East and the South, in particular, in Donbas and Crimea, two major conflict areas since the “Euromaidan.”