Катакомбна культура
| Катакомбна культура | |
|---|---|
.jpg) | |
| Доба | Late Neolithic in Central Europed і енеоліт  |
| Час існування | 2500 до н. е. – 2000 до н. е. |
| Наступна культура | Культура шнурової кераміки |
 Катакомбна культура у Вікісховищі | |
Катако́мбна культу́ра — археологічна культура епохи ранньої бронзової доби.
Була розповсюджена у 2500–1950 рр. до н. е.[1] у Північному Причорномор'ї (Східна і Південна Україна), Подонні й Нижньому Поволжі, Північному Кавказі. Більшість сучасних істориків вважає племена Катакомбної культури пращурами індоаріїв.[2]
Катакомбна культура, що виникла на південному степу як відгалуження ямної культури, охопила велику територію. Ймовірно, вона була індоєвропейськомовною, причому деякі лінгвісти пов’язують її з тохарською мовною групою.[3] Впливи катакомбної культури, як вважають, простежуються аж до Італії, Греції та Сирії.[4] Вона породила культуру багатоваликової кераміки й зрештою була змінена зрубною культурою.
Катакомбну культуру вирізнив В. О. Городцов на початку XX ст. Після розкопок в районі середньої течії Сіверського Дінця на початку XX століття В. О. Городцовим було відокремлено ямну та катакомбну культури. Дані культури свої назви отримали за узвичаєним поховальним обрядом. Дослідженням цих культур, а зокрема вивченням катакомбних старожитностей займалися такі російські науковці як Б. О. Латинін, О. О. Кравцова-Гракова, Т. Б. Попова , Л. С. Клейн, С. Н. Братченко, В. Я. Кияшко, О. В. Кияшко, Ю. П. Матвєєв та ін. Українськими фахівцями з катакомбної проблематики є О. Г. Шапошникова, С. С. Березанська, С. Н. Братченко, М. М. Чередниченко, С. М. Санжаров, Г. М. Тощев, Л. А. Черних тощо. У 1955 році вийшла монографія Т. Б. Попової, присвячена цій культурі. В наш час на території України Катакомбну культуру вивчають І. Ф. Ковальова, С. Ж. Пустовалов, Є. Л. Фещенко та інші.
Культура катакомбних могил виникла на півдні Понтійсько-каспійського степу близько 2500 р. до н. е.[1] як західний нащадок ямної культури. Впливи із заходу, ймовірно, відіграли вирішальну роль у формуванні катакомбної культури.
Окрім ямної культури, катакомбна культура демонструє зв’язки з ранішою середньостогівською, афанасьєвською та полтавкинською культурою.[5][6][7]
Катакомбна культура була поширена в Понтійському степу — території, яку раніше займала ямна культура. Це була велика область, і на основі стилів кераміки та поховальних практик були виявлені регіональні варіанти. На цій підставі катакомбна культура деякими дослідниками була визначена як «культурно-історична область», а її регіональні варіанти класифікуються як окремі культури зі своєю власною специфікою.[9]
На сході катакомбна культура межувала з полтавкинською культурою, яка була східним нащадком ямної культури.[9][10] Катакомбна культура вплинула на розвиток полтавкинської культури.[11][12][13] Протягом свого існування катакомбна культура поширювалася на схід і північ.[14]
Олена Єфімівна Кузьміна припускає, що Сеймінсько-турбінський феномен виник у результаті взаємодії абашевської культури, катакомбної культури та ранньої андроновської культури.[15]
Свідчення впливу катакомбної культури було виявлено далеко за межами Понтійського степу. Її поховальні камери, типи металевих виробів та фігурки дуже схожі на ті, що з’являються в Італії та на східному Середземномор’ї, тоді як шпилька з молотоподібною головкою — характерна прикраса катакомбної культури — знайдена в Центральній Європі та Італії. На основі цих подібностей було висунуто припущення про міграції або культурну дифузію з катакомбної культури до цих регіонів.[9] Особливо разючими є подібності між катакомбною культурою та мікенською Грецією. Серед них — типи втулчастих наконечників списів, типи налобників для коней та звичай виготовлення масок для померлих.[16]
Лолінська культура виникла на Північному Кавказі близько 2200 р. до н. е. внаслідок міграцій народів зі східного Кавказу. Вона замінила місцеві варіанти катакомбної культури.[17]
Виділяють декілька локальних варіантів Катакомбної культури, які іноді трактуються як окремі культури катакомбної культурно-історичної спільності.
Вони розрізняються, головним чином, за типом кераміки, характером орнаменту на посуді, формами катакомб, деякими особливостями знарядь праці.
Серед цих культур:
- зовсько-дніпровська катакомбна культура (дніпро-азовська культура) — зберігала в кераміці і позах похованих багато звичаїв ямної культури),
- донецька катакомбна культура — показові поховання, скорчені на правому боці, шнурової орнамент на посуді, кубкові форми кераміки,
- західноманицька катакомбна та східноманицька катакомбна культури, (також є об'єднання з волзько-донською у волзько-маницьку культуру) — скорчені відповідно на правому і лівому боці поховання; курильниці; ріпоподібний тарний посуд,
- харківсько-воронізька культура (середньодінська катакомбна культура) — є поховання в катакомбах-підбоях; рельєфна Валікова орнаментація посуду,
- батуринська катакомбна культура — поховання розчленованих кістяків; чорнополірована кераміка з рельєфним орнаментом,
- волзько-донська катакомбна культура — катакомби-підкладки; кераміка з ялинково-гребінцевим орнаментуванням.
Виділення інших катакомбних культур нерідко викликає серед фахівців розбіжності. На західній і південно-східній периферії катакомбної культури розташовувалися відмінні, перш за все, за обрядом і антропологічним характеристикам населення інгульської катакомбна культура й північнокавказька культура з незвичайними для катакомбної спільності витягнутими похованнями.
У найчистішому вигляді катакомбна культура має місце на Сіверському Дінці. У Подніпров'ї, Приазов'ї і в Криму відчуваються значні впливи ямної культури, а на Маничі — північнокавказької.
Наявність локальних груп свідчить про значну етнографічну строкатість населення цієї культури.
Катакомбна культура отримала свою назву від поховань. Вона доповнила шахтові могили ямної культури поховальною нішею в їхній основі. Це так званий «катакомб».[9] Подібні могили також були знайдені в Мікенській Греції та у Східній Європі.[a]
Померлих представників катакомбної культури зазвичай ховали у скорченій позі на правому боці. Їх часто супроводжували прикраси, такі як срібні кільця, а також зброя — кам’яні та металеві сокири, стріли, кинджали й булави.[9]
Жертвопринесення тварин, включно з головами та копитами кіз, овець,[20] коней[21] і великої рогатої худоби, трапляються приблизно у 16% катакомбних поховань.[9] Жертвопринесення худоби в катакомбній культурі зустрічається частіше, ніж у ямній культурі.[22] Подібні кінські поховання також з’являлися в більш ранній хвалинській культурі та в полтавкинській культурі.[23]
На катакомбних похованнях іноді ставили кам'яних баб. Така практика була також поширеною в ямній культурі.[24] Відомо близько трьохсот кам'яних баб, знайдених на похованнях ямної та катакомбної культур.[25]
Катакомбні поховання іноді супроводжуються колісними транспортними засобами. Такі поховання з возами засвідчені ще в ямній культурі, а пізніше серед іранських народів (скіфів), кельтів та італіків.[28]
Елементи поховального обряду катакомбної культури були виявлені в Бішкентській культурі на півдні Таджикистану.[29]
У деяких випадках черепи померлих представників катакомбної культури моделювали з глини. Це включало заповнення рота, вух і носової порожнини глиною та відтворення рис обличчя на поверхні. Така практика пов’язана з похованнями високого статусу, що містили престижні предмети. Її застосовували як до чоловіків, так і до жінок та дітей. Висловлено припущення, що ці глиняні маски могли слугувати прототипом пізніших золотих масок, знайдених у Мікенській Греції.[9]
Економіка катакомбної культури здебільшого ґрунтувалася на скотарстві. Було знайдено рештки великої рогатої худоби, овець, кіз, коней і деяких свиней. Рослинні залишки трапляються надзвичайно рідко, але виявлено сліди пшениці — однозернянки та полби. У катакомбних похованнях знайдено дерев’яні плуги, що свідчить про практику землеробства.[9]
Типи знарядь, якими користувалися представники катакомбної культури, свідчать про існування кількох ремісничих спеціалізацій, зокрема ткачів, бронзоливарників та зброярів.[9][32] Подібні типи металевих виробів, характерні для катакомбної культури, пізніше з’являються в абашевській культурі.[33]
Доказів існування поселень катакомбної культури знайдено небагато. Це переважно сезонні стоянки, розташовані біля джерел води.[9]
Більше поселення було виявлено в Матвіївці на Південному Бузі. Воно мало три великі споруди з кам’яними фундаментами. На острові Байда на Дніпрі знайдено кам’яну фортецю пізнього катакомбного періоду з навколишнім ровом.[9]
Кераміка катакомбної культури є більш витонченою, ніж у ямній культурі. Низькі посудини на ніжках, які були знайдені в жіночих похованнях, ймовірно використовувалися в ритуалах із застосуванням наркотичних речовин, таких як коноплі.[9]
Кераміка катакомбної культури, ймовірно, вплинула на кераміку абашевської[33] та синташтинської культури.[34]
Археологічні знахідки свідчать про існування ранніх композитних луків у катакомбній культурі. Також були знайдені сагайдаки, розраховані на десять–двадцять стріл.[35] Їхні наконечники стріл, ймовірно, вплинули на озброєння синташтинської культури.[36]
Порожнисті крем’яні наконечники стріл катакомбної культури подібні до тих, що використовувалися в середньодніпровській культурі.[37] Кам’яні бойові сокири катакомбної культури мають схожість із сокирами фатьянівсько-балановської культури.[38]
Ніж, датований близько 2500 р. до н. е., приписаний катакомбній культурі на Донбасі, мав руків’я з арсенової бронзи та лезо із заліза.[25]
У катакомбних похованнях були знайдені колісні транспортні засоби.[39][40][41]
Бронзові намистини з горбиками, характерні для катакомбної культури, подібні до тих, що зустрічаються в синташтинській культурі.[36]
Деякі варіанти катакомбної культури, особливо зосереджені на Сіверському Донці, практикували штучну деформацію черепа. Це могло бути естетичним прийомом або етнічним маркером. Близько 9% катакомбних черепів мали отвори, просвердлені в них. Це, ймовірно, було пов’язано з ритуальною або медичною практикою.[9]
На катакомбних пам’ятках також знайдено рештки ведмедів.[42]
Катакомбна культура, за оцінками, включала близько 50 000–60 000 осіб.[9]
Представники катакомбної культури були масивної статури, належали до кавказоїдного/європеоїдного типу. Їхні черепи подібні до черепів потаповської культури.[b] Черепи носіїв потаповської культури є менш доліхоцефальними, ніж у носіїв фатьяновсько-балановської, абашевської, синташтинської, зрубної та андроновської культур. Фізичний тип носіїв потаповської культури, ймовірно, сформувався внаслідок змішання сильно доліхоцефального типу синташтинської культури та менш доліхоцефального типу ямної й полтавкинської культур.[c]
Людей катакомбної культури описують як «коротших і з більш брахіцефальними черепами», ніж представників ямної культури.[45][46]
Пашник та ін. (2014) проаналізували ДНК решток 28 осіб катакомбної культури. Їхні материнські гаплогрупи U5 та U4 зустрічалися частіше, ніж у попередній ямній культурі. Гаплогрупи U5 та U4 є типовими для західноєвропейських та східнодєвропейських мисливців-збирачів. Крім того, було виявлено генетичну подібність між катакомбним населенням та північними мисливцями-збирачами, особливо представниками культури ямково-гребінцевої кераміки Південної Скандинавії. Було висловлено припущення, що катакомбне та ямне населення не були настільки генетично змішаними, як вважалося раніше. Цікаво, що сучасне населення України виявилося ближчим до людей ямної культури, ніж до катакомбної.[48]
Подібним чином, Нікітін та ін. (2017), а також Юрас та ін. (2018) виявили гаплогрупи U5 та U5a.[49][50] Ці та інші субклади гаплогрупи U були знайдені у високих частотах серед ранніх мисливців-збирачів Північної та Східної Європи. Починаючи з мезоліту, вони з’являються серед населення Понтійського степу, включно з культурами середньостогівською, ямною, шнурової кераміки, андроновською, зрубною та скіфами. Це свідчить про безперервність мітохондріальної ДНК серед населення Понтійського степу, яка простежується щонайменше від бронзової доби.[50]
У генетичному дослідженні, опублікованому в Scientific Reports у 2018 році, були проаналізовані рештки двох осіб катакомбної культури. Обидва належали до гаплогрупи X4. Це перші давні індивіди, ідентифіковані з цією лінією, яка є дуже рідкісною серед сучасних популяцій.[50]
У лютому 2019 року в Nature Communications було опубліковано дослідження, де проаналізували рештки п’яти осіб, віднесених до катакомбної культури. Троє чоловіків мали гаплогрупу R1b1a2. Щодо мтДНК, усі п’ятеро належали до різних субкладів гаплогрупи U (особливо U5 та U4).[51]
Девід Ентоні (2007: 306) припускає, що катакомбна культура була індоєвропейськомовною.[52] Іноді її вважають предковою для індоіранців[53][54][11] або фракійців[9]. Інші дослідники висували думку, що ця культура могла забезпечити спільне тло для грецької, вірменської та індоіранських мов.[9][16]
Гус Крунен та ін. (2022) висунули аргумент про можливий зв’язок між катакомбною культурою та ранніми тохарськими мовами, ще до їхнього поширення на схід.[55]
Зрубна культура була наступницею катакомбної.[56][54][57][58][59] Вважається, що абашевська культура частково походила від катакомбної.[33] Частини території катакомбної культури згодом були зайняті абашевською культурою, а пізніше — зрубною.[54][60] Культура багатоваликової кераміки була східним наступником катакомбної культури.[61][62][63] Вона, своєю чергою, могла відіграти роль у виникненні потапівської[64] та синташтинської[65][43][14][66][67] культур, а отже, й у формуванні андроновської культури.[68][54][59] Морфологічні дані свідчать, що сінташтинська культура могла виникнути внаслідок змішання популяцій степового походження від полтавкинської та катакомбної культур із домішками неолітичних лісових мисливців-збирачів.[d]
- у Харківській області: Печеніги, Бупалівка, Сердюкове, Мечебелове, Петрівське, Савинці, Куньє, Воронцівка, Куп'янськ, Піски-Радьківські, Велика Камишуваха, Стратилівка, Кам'янка, Мала Камишеваха,
- у Луганській області: Преображенне, Ковалівка, Новомикільське, Проказине, Петрівське, Нова Астрахань, Петрівка, Войтове, Трьохізбенка, Тополівка, Лисичанськ, Привільне, Гірський, Тошківка, Жолобок, Сокольники, Знам'янка, Пришиб, Фрунзе, Зимогір'я, Говоруха, Олександрівськ, Луганськ, Родакове, Кіровськ, Миколаївка, Стрільцівка, Новоселівка, Благівка, Астахове, Провалля,
- у Донецькій області: Селимівка, Шпаківка, Ковалівка, Святогірськ, Мин'ївський Яр, Черевків, Слов'янськ, Ступки, Радионівка, Кам'янка, Дронівка, Миколаївка, Переїзна, Покровське, Донецьк, Олександрівка, Василівка, Новоселівка, Орловське, Приморське, Маріуполь, Кременівка, Жовтневе,
- у Запорізькій області: Покровське, Осипенко (Бердянськ), Дмитрівка (Бердянського району), Новопилипівка, Терпіння (Аккермень), Троїцьке, Юшанли, Токмак, Заможне, Вільноуланівка, Вільногрушівка, Златопіль, Дніпрорудне, Михайлівка, Балки, Велика Білозерка, Первомайське, Попівка, Менчикури,
- у Полтавській області: Лубни, Жовнине,
- у Черкаській області: Адамівка, Новогригорівка,
- у Дніпропетровській області: Мишурин Ріг, Петриківка, Могилів, Верхня Маївка, Перещепине, Минівка, Підпорожнє, Стрільча Скеля, Перун, Виноградний, Дурна Скеля, Кривий Ріг, Опанасьєве, Нікополь, Вищетарасівка, Хмельницький, Кут, Грушівка, Мар'янське, Золота Балка, Гаврилівка, Леонтьєвка, Осокорівка, Філатівка,
- у Херсонській області: Орлянка, Велика Іллінка, Тавричанка, Вільна Україна, Костогризове, Семенівка, Роздільне, Новокаменка, Любимівка, Василівка, Софіївка, Львовів, Антонівка, Білозерка, Олешки, Новочорномор'я, Шевченко, Широке, Красне, Чаплинка, Бабенкове, Першокостянтинівка, Сергіївка, Новотроїцьке,
- у Криму: Цілинне, озеро Старе, Танкове, Рисове, Болотне, Мартинове, Чкалове, Колоски, Комінтернове, Чорний Камінь, Новогірський, Астанине, Леніне,
- у Миколаївській області: Снігурівка, Привільне, Пелагіївка, Майорівка, Новорозанівка, Антонівка, Баратівка, Старогороженове, Костянтинівка, Булгакове, Відрадне, Піски, Касперо-Миколаївка, Христофорівка, Петропавлівка, Новогригорівка, Калинівка, Нова Одеса, Новопетрівка, Покровка, Ковалівка, Матвіївка, Жовтневе, Лимани, Лупареве, Іванівка, Щасливе, Яблуня, Кам'янка,
- у Одеській області: Одеса, Монаши, Нерушай, Глибоке.[70]
- у Ростовській області: Усмань, Алітуб, Койсуг, Кулешівка, Новочеркаськ, Грушівка, Великий Мишкин, Аксай, Ростов-на-Дону, Левенцівка, Каратаєве, Мокрий Чалтир, Недвигівка, Лакедемонівка, Руський Колодязь, Таганріг, Куйбишеве,
- у Воронізькій області: Латне, Нижня Ведуга, Кондрашівка, Павловськ, Вільхуватка, Розсош,
- у Білгородській області: Шелаєве, Уразове, Герасимівка.[70]
- 1 2 Parpola, Asko, (2012). "Formation of the Indo-European and Uralic (Finno-Ugric) language families in the light of archaeology: Revised and integrated 'total' correlations", in Mémoires de la Société Finno-Ougrienne, Helsinki, p. 138.
- ↑ Залізняк Леонід Львович «Первісна історія України»
- ↑ Kroonen, Guus; Jakob, Anthony; Palmér, Axel I.; Sluis, Paulus van; Wigman, Andrew (12 жовтня 2022). Indo-European cereal terminology suggests a Northwest Pontic homeland for the core Indo-European languages. PLOS ONE (англ.). 17 (10) e0275744. Bibcode:2022PLoSO..1775744K. doi:10.1371/journal.pone.0275744. ISSN 1932-6203. PMC 9555676. PMID 36223379.
- ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 92.
- ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 4.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 214.
- ↑ Kuzmina, 2007, pp. 252.
- ↑ Wang, Chuan-Chao (2016). Ancient human genome-wide data from a 3000-year interval in the Caucasus corresponds with eco-geographic regions. Nature Communications.
- 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Mallory та Adams, 1997, pp. 91—92.
- ↑ Mallory та Adams, 1997, pp. 439—440.
- 1 2 Kuzmina, 2007, p. 305.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 349.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 351.
- 1 2 Kuzmina, 2007, p. 221.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 253.
- 1 2 Anthony, 2007, p. 369.
- ↑ Mimikhod, Roman; Zagorodnia, Olga (2021). Evidence of injuries and killings in the post-catacomb world (22,000-18,000 ca. BC). У Shvedchikova, Tatyana; Moghaddam, Negahnaz; Barrone, Pier Matteo (ред.). Crimes in the Past: Archaeological and Anthropological Evidence. Archaeopress. с. 58-61. ISBN 978-1-78969-778-0.
- ↑ Early herders of the eurasian steppe. Penn Museum Expedition Magazine, Volume 43, Issue 1. 2001.
- ↑ Allentoft, 2015.
- ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 512.
- ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 279.
- ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 138.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 330.
- ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 327.
- 1 2 Anthony, 2007, p. 336.
- ↑ Chechushkov, I.V.; Epimakhov, A.V. (2018). Eurasian Steppe Chariots and Social Complexity During the Bronze Age. Journal of World Prehistory. 31 (4): 435—483. doi:10.1007/s10963-018-9124-0. S2CID 254743380.
Anthony stated that chariots were invented in the southern Ural steppes (Anthony 2009); however, it is important to underline the fact that the Sintashta–Petrovka two-wheelers represent already-developed technology, and do not have known local prototypes. Even the earliest types of shield-shaped cheekpieces have very developed attributes and demonstrate long-term preceding evolution. Since the whole Sintashta phenomenon was likely developed not in the Urals, but elsewhere, chariot technology also likely developed before the year 2000 BC in the Sintashta homeland, which is the Don–Volga interfluve. The reference point might be two-wheeled carts from the Catacomb culture, the Sintashta predecessor, dated to cal. 2400–2200 BC. These might be the prototypes for the later Sintashta–Petrovka chariot complex.
- ↑ Klochko, Viktor (1994). The Warfare of the Northern Pontic Steppe. Baltic-Pontic Studies. 2: 196—215.
- ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 152.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 277.
- ↑ Librado, Pablo (2021). The origins and spread of domestic horses from the Western Eurasian steppes. Nature. 598 (7882): 634—640. Bibcode:2021Natur.598..634L. doi:10.1038/s41586-021-04018-9. PMC 8550961. PMID 34671162.
- ↑ The world's first horse riders found near the Black Sea. phys.org. Березень 2023.
- ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 139.
- 1 2 3 Anthony, 2007, p. 383.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 83.
- ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 78.
- 1 2 Kuzmina, 2007, p. 20.
- ↑ Anthony, 2007, p. 380.
- ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 197.
- ↑ Kuzmina, 2007, pp. 107—108.
- ↑ Holm, Hans J. J. G. (2019): The Earliest Wheel Finds, their Archeology and Indo-European Terminology in Time and Space, and Early Migrations around the Caucasus. Series Minor 43. Budapest: ARCHAEOLINGUA ALAPÍTVÁNY. ISBN 978-615-5766-30-5.
- ↑ Shishlina, N.I.; Kovalev, D.S; Ibragimova, E.R. (Червень 2014). Catacomb culture wagons of the Eurasian steppes. Antiquity. 88 (340): 378—394. doi:10.1017/S0003598X00101061. S2CID 163634120.
- ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 56.
- 1 2 Kuzmina, 2007, pp. 169—170.
- ↑ Kuzmina, 2007, pp. 383—385.
- ↑ Ochir-Goryaeva, Maria A.; Kornienko, Igor V.; Faleeva, Tatiana G.; Aramova, Olga Yu.; Makhotkin, Mikhail A.; Kekeev, Erdni A.; Burataev, Evgeny G.; Kukanova, Viktoria V.; Sidorenko, Yurij S.; Chartier, Duane R.; Schurr, Theodore G.; Tatarinova, Tatiana V. (1 червня 2021). Ancestry and identity in Bronze Age Catacomb culture burials: A meta-tale of graves, skeletons, and DNA. Journal of Archaeological Science: Reports (англ.). 37 102894. Bibcode:2021JArSR..37j2894O. doi:10.1016/j.jasrep.2021.102894. ISSN 2352-409X. S2CID 233547954.
- ↑ Khudaverdyan, Anahit (14 вересня 2011). Artificial Modification of Skulls and Teeth from Ancient Burials in Armenia. Anthropos (англ.). 106 (2): 602—609. doi:10.5771/0257-9774-2011-2-602. ISSN 0257-9774.
- ↑ Wang, Chuan-Chao; Reinhold, Sabine; Kalmykov, Alexey (4 лютого 2019). Ancient human genome-wide data from a 3000-year interval in the Caucasus corresponds with eco-geographic regions. Nature Communications (англ.). 10 (1): 590. Bibcode:2019NatCo..10..590W. doi:10.1038/s41467-018-08220-8. ISSN 2041-1723. PMC 6360191. PMID 30713341.
- ↑ Pashnick, 2014, p. 33.
- ↑ Nikitin, 2017.
- 1 2 3 Juras, 2018.
- ↑ Wang, 2019.
- ↑ Anthony, 2007, p. 306.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. xiv.
- 1 2 3 4 Kuzmina, 2007, pp. 167—168.
- ↑ Kroonen, Guus; Jakob, Anthony; Palmér, Axel I.; Sluis, Paulus van; Wigman, Andrew (12 жовтня 2022). Indo-European cereal terminology suggests a Northwest Pontic homeland for the core Indo-European languages. PLOS ONE (англ.). 17 (10) e0275744. Bibcode:2022PLoSO..1775744K. doi:10.1371/journal.pone.0275744. ISSN 1932-6203. PMC 9555676. PMID 36223379.
- ↑ Mallory та Adams, 1997, p. 541-542.
- ↑ Kuzmina, 2007, pp. 234.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 352.
- 1 2 Kuzmina, 2007, p. 387.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 222.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 33.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 355.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 357.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 353.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 69.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 323.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 332.
- ↑ Kuzmina, 2007, p. 6.
- ↑ Narasimhan, 2019.
- 1 2 Археология Украинской СССР. Том 1 (російською) . Київ: Наукова думка. 1985. с. 363.
- ↑ "Катакомбна культура була регіональним різновидом із глибокими катакомбоподібними могилами, деякі з яких також знайдено у Східній Європі та Греції."[19]
- ↑ Черепи з поховань потаповської культури належать до масивного протоєвропеоїдного типу й подібні до раніших катакомбних. Генетично вони продовжують традицію зрубної культури та західної Андронівської, але відрізняються від абашевської..[43]
- ↑ "Масивний широколиций протоєвропеоїдний тип є характерним для постмаріупольських культур, середньостогівської, а також ямної культури на лівобережжі Дніпра, у басейнах Дінця та Дону. У період зрубної культури населення України було представлене середнім типом між доліхоцефальним вузьколицим населенням культури багатовалкової кераміки (бабинської) та масивнішим широколицим населенням зрубної культури Поволжя. Антропологічні дані підтверджують існування імпульсу з Поволжя до України у формуванні зрубної культури. У білозерський період доліхокраніальний вузьколиций тип став переважаючим. Виявлено тісну спорідненість між черепами зрубної, білозерської та скіфської культур Понтійських степів, з одного боку, та тих самих культур лісостепової зони — з іншого. Це доводить генетичну спадкоємність між іраномовним скіфським населенням та попереднім населенням зрубної культури в Україні. Спадкоємцем неолітичних дніпровсько-донецької та середньостогівської культур була ямна культура. Її населення мало виразні європеоїдні риси, було високим, із масивними черепами. Племена абашевської культури з’являються в лісостеповій зоні майже одночасно з полтавкинською культурою. Абашевці характеризуються доліхоцефалією та вузькими обличчями. Це населення мало свої корені у балановській та фатьянівській культурах Середнього Поволжя, а також в Центральній Європі. Раннє населення зрубної культури (потапівське) було результатом змішання різних компонентів. Один тип був масивним і його попередником був ямно-полтавкинський тип. Другий тип — доліхоцефальний європеоїд, генетично споріднений із населенням синташтинської культури. Ще одним учасником етнокультурних процесів у степах були племена покровського типу. Вони були доліхоцефальними вузьколицими європеоїдами, спорідненими з абашевцями та відмінними від потапівців. Більшість черепів зрубної культури є доліхокраніальними із середньо-широкими обличчями. Вони свідчать про значну роль ямних та полтавкинських компонентів у формуванні населення зрубної культури. Можна припустити генетичний зв’язок між населенням зрубної культури Уралу та алакульської культури Уралу й Західного Казахстану, що належали до доліхоцефального вузьколицого типу, з населенням синташтинської культури. Західна частина населення андронівської культури належить до доліхокраніального типу, спорідненого із зрубною культурою.[44]
- ↑ "Морфологічні дані свідчать, що як федорівські, так і алакульські скелети можуть бути споріднені з групами синташтинської культури. Це, своєю чергою, може відображати змішання неолітичних лісових мисливців-збирачів та степових скотарів — нащадків катакомбної та полтавкинської культур.."[69]
- С. Н. Братченко. Катакомбна культурно-історична спільність [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 131. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- С. Н. Братченко. Катакомбна культурно-історична спільність [Архівовано 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2026. — ISBN 966-02-2074-X.
- Винокур І. С., Телегін Д. Я., Археологія України. Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2008 г. — 480 с.
- Пустовалов С. Ж., Деякі близькосхідні елементи в ідеології катакомбного населення Північного Причорномор'я. // Археологія − 1993 р., № 1
- Шапошникова О. Г., Про пам'ятки часу катакомбної культури в Степовому Придніпров'ї // Археологія, 1968 р. — т. ХХІ.
- Артамонов М. И., Раскопки курганов в долине р. Маныча в 1937 г. \\ С А — 1949 г. (рос.)
- Березанская С. С., Шапошникова О. Г., Попова Т. Б., Племена катакомбной культуры (Рец.) \\ С А − 1957 г. № 2 (рос.)
- Клейн Л. С., Просхождение донецкой катакомбной культуры ׃ Автореф. Дис.. к. и. н. — Л., 1968 г. (рос.)
- Клейн Л. С., Катакомбные памятники эпохи бронзы и проблема выделения археологических культур // С А — 1962 г., № 2 (рос.)
- Клейн Л. С., Черепа, покрытые смолой, в погребениях эпохи бронзы // С Э — 1961 г., № 2 (рос.)
- Клейн Л. С., О так называемых ямных погребениях катакомбного типа // С А — 1961 г., № 2 (рос.)
- Клейн Л. С., К проверке оснований гипотезы о генетической связи ямной и катакомбной культур // С А, 1970 г.,№ 1 (рос.)
- Кривцова-Гракова О. А., Погребения бронзового века и предскифского времени на Никопольском курганном поле // МИА — 115, 1962 г. (рос.)
- Allentoft, ME (11 червня 2015). Population genomics of Bronze Age Eurasia. Nature. 522 (7555): 167—172. Bibcode:2015Natur.522..167A. doi:10.1038/nature14507. PMID 26062507. S2CID 4399103.
- Anthony, David W. (2007). The horse, the wheel, and language: how Bronze-Age riders from the Eurasian steppes shaped the modern world. Princeton, N.J.: Princeton University Press. ISBN 978-0-691-05887-0.
- Juras, Anna (2 серпня 2018). Mitochondrial genomes reveal an east to west cline of steppe ancestry in Corded Ware populations. Scientific Reports. Nature Research. 8 (1): 11603. Bibcode:2018NatSR...811603J. doi:10.1038/s41598-018-29914-5. PMC 6072757. PMID 30072694.
- Kuzmina, Elena E. (2007). Mallory, J. P. (ред.). The Origin of the Indo-Iranians. BRILL. ISBN 978-90-04-16054-5.
- Mallory, J. P.; Adams, Douglas Q. (1997). Encyclopedia of Indo-European Culture. Taylor & Francis. ISBN 1-884964-98-2.
- Narasimhan, Vagheesh M. (6 вересня 2019). The formation of human populations in South and Central Asia. Science. American Association for the Advancement of Science. 365 (6457) eaat7487. bioRxiv 10.1101/292581. doi:10.1126/science.aat7487. PMC 6822619. PMID 31488661.
- Nikitin, Alexey G. (2 лютого 2017). Subdivisions of haplogroups U and C encompass mitochondrial DNA lineages of Eneolithic–Early Bronze Age Kurgan populations of western North Pontic steppe. Journal of Human Genetics. Nature Research. 62 (6): 605—613. doi:10.1038/jhg.2017.12. PMID 28148921. S2CID 7459815.
- Pashnick, Jeff (Серпень 2014). Genetic Analysis of Ancient Human Remains from the Early Bronze Age Cultures of the North PonticSteppe Region. Masters These. Nature Research. 737. Процитовано 12 січня 2020.
- Wang, Chuan-Chao (4 лютого 2019). Ancient human genome-wide data from a 3000-year interval in the Caucasus corresponds with eco-geographic regions Eurasia. Nature Communications. 10 (1): 590. Bibcode:2019NatCo..10..590W. bioRxiv 10.1101/322347. doi:10.1038/s41467-018-08220-8. PMC 6360191. PMID 30713341.
